ВІСТІ З ФРОНТУ >>>>>

Цього разу "Вісті з фронту" будуть не такими, як зазвичай. Цього разу ми не розповімо історію одного конкретного захисника. Натомість спробуємо показати те, що зазвичай залишається "за кадром" під час підготовки і написання наших матеріалів про війну.

Чим довше триває наш проєкт "Вісті з фронту", який ми розпочали у серпні минулого року, тим складніше знаходити тих, хто готовий говорити про свою службу в армії і про війну в цілому. Попри те, що на фронті воїнів, які родом із Канева та навколишніх сіл, - близько двох тисяч.

Канівець Андрій, який торік повернувся з російського полону (вже вдруге у своєму житті) і знову став до лав ЗСУ, через зайнятість поки не має часу на телефонні розмови, вибачається і просить зачекати до відпустки.

Мінометник Максим із Литвинця щойно зайшов на позиції. За словами його матері, зв'язку з ним може не бути найближчі два місяці. Авто, на якому раніше Максим із побратимами доїжджав до "нуля", згоріло. Збір на нову машину просувається вкрай повільно. Тож цього разу важкого міномета на позиції нашим хлопцям довелося тягнути на велосипеді. Води й харчів брали мінімум - усе несли на власних плечах.

Інший Андрій із Канева зараз там, звідки раз на тиждень надсилає дружині лише плюсик у месенджері, аби вона знала - живий.

Головний сержант Руслан не хоче, аби його слова демотивували людей у тилу. Але й приховувати правду не бачить сенсу: людей на фронті бракує, автівки постійно потребують ремонту, а запчастини й техніку хлопцям часто доводиться купувати за власні гроші. Добре, що його знайомий із Польщі допомагає знаходити там дешеві пікапи, придатні для фронту. Тим часом у ворога дедалі більше озброєння, і воювати з ним стає все важче. Попри це, наші бійці не збираються відступати, тримаються буквально за кожен метр української землі. Часто - дорогою ціною.

У мирному житті рок-гітарист Роман, який нещодавно став водієм у десантно-штурмових військах, виходить на зв'язок із рідними раз на тиждень, частіше не має змоги. Тож удома знають лише коротке: "У мене все добре".

Мій знайомий ще з часів Майдану Євген - зараз у шпиталі, проходить чергове обстеження. Йому лише 40 років, але чотири роки війни забрали здоров'я на кілька десятиліть наперед.

- Що я можу розповісти? - питає він. - Що втратив усіх своїх хлопців?..

Дмитро, якого після трьох років на фронті перевели служити в ТЦК, розповідає: за чотири місяці його роботи тут не знайшлося жодного чоловіка, який би долучився до війська добровільно.

На Канівщині зараз весна. Люди садять городину, цвіте бузок, вечорами тьохкають солов'ї. На Харківщині, Донеччині, Запоріжжі і Сумщині - теж весна. Там теж бузок і солов'ї. Але там - війна, бої, смерть.

Захист держави - важка і смертельно небезпечна робота. Ті, хто воює від перших днів, втомилися так, як не втомлюється у мирному житті ніхто. Вони тримають фронт попри біль, рани, недосипання, спрагу і постійний ризик не повернутися з чергового бою. І поки в тилу здається, що війна далеко і скоро закінчиться, на передовій вона  щодня триває. Щодня потрібні люди, машини, дрони, боєприпаси, запчастини, пальне. І підтримка тилу. Наша підтримка - щоденна, безупинна.

Якщо на хлібозаводах буде забагато вакансій - нам бракуватиме хліба. Це складно, але терпимо. Якщо у школах не вистачатиме вчителів - наші діти не отримають знань і не зможуть здобути професії, про які мріють. Теж проблема, але її можна вирішити. Якщо на підприємствах з виготовлення снарядів буде замало робочих рук - наші військові відчують дефіцит озброєння. Але ситуацію можна виправити. Якщо ж бракуватиме солдат у ротах, батальйонах, бригадах - тим, хто сьогодні тримає фронт, стане важко. Нестерпно важко...

Тому зараз важливий кожен внесок. Кожен донат. Кожна маскувальна сітка. Кожна запчастина до авто. Кожен телефонний дзвінок від друга. Для наших хлопців і дівчат на фронті найстрашніше - не ворожі обстріли. А відчуття, що вони залишилися із війною сам на сам. Тому зв'язок між тилом і фронтом не має гаснути. Ні на день. Ні на годину. Ні на мить. Тільки так переможемо.   

Марія ГЛАМАЗДІНА Фото – Новини.LIVE

-----

Медіа-проєкт «Вісті з фронту» розповідає історії наших захисників - воїнів із Канівщини. Ініціатива стала можливою завдяки підтримці депутатки Черкаської обласної ради, голови Ради розвитку громад Благодійного фонду «МХП-Громаді» Тетяни ВОЛОЧАЙ.

(А)