МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ НАШОГО МІСТА >>>>>

До 1969 року День визволення нашого міста від німецьких загарбників щорічно відзначався 3 лютого. Але 1969 року була встановлена інша дата - 31 січня. Цього дня на нинішній Соборній площі в Каневі відкрили пам'ятний знак воїнам 206-ї стрілецької дивізії, яка й звільняла місто. Втім, 2018 року в результаті додаткових досліджень архівних документів було встановлено, що Канів був визволений 30 січня 1944 року. До речі, спроб визволення міста було декілька. Пригадаємо деякі з них.

Отже, 19 вересня 1943 року командуючий 47-ю армією генерал Жмаченко віддав наказ 3-му механізованому корпусу на визволення Канева. Одна із бригад корпусу повинна була переправитися через Дніпро і звільнити місто від німців. Та корпус застряг у боях під Золотоношею, зазнав утрат, вичерпав запаси пального і поставленого завдання виконати не зміг.

Згодом наказ на визволення Канева отримали танкісти 52-ї і 53-ї танкових бригад 3-ї танкової армії генерала Рибалко. Але 23 вересня 52-а бригада не змогла подолати оборону ворога в селі Решітки, зазнала великих втрат.

Уранці 24 вересня до Канівського залізничного мосту з боку села Ліпляве з боєм прорвалися танкісти 53-ї бригади, але захопити міст не змогли. Його підірвали сапери німецького 24-го танкового корпусу. Німецькі дивізії зайняли оборону по лінії Дніпра, в Каневі розмістився штаб корпусу.

Водночас 206-а стрілецька дивізія, яка налічувала лише 3437 бійців (замість штатних 9500) отримала наказ: 24-25 вересня переправитися на правий берег Дніпра, захопити і розширити плацдарм у Каневі до району Ситники, Бовани.

Першими в ніч з 24 на 25 вересня в районі Канівського залізничного мосту переправилися 60 воїнів 737-го стрілецького полку. Командував десантом 20-річний лейтенант Микола Шелухін. Цей перший плацдарм біля Канева протримався добу, більшість бійців загинули. Інший плацдарм в районі села Пекарі теж значного успіху не мав.

У жовтні 1943 року на Студенецькому плацдармі велися безуспішні бої військ 47-ї армії з ціллю прорвати оборону німецьких військ у напрямку Канева. Але наприкінці жовтня переважна частина радянських військ була виведена із Студенецького плацдарму. Там залишилася тільки 206-а стрілецька дивізія і 310-а штрафна рота. Справа в тому, що основним для радянських військ на той час став Київський напрямок. Уже невдовзі, а саме 6 листопада 1943 року столиця України була звільнена від німецько-фашистських загарбників, після чого розпочався наступ Радянської Армії на захід.

Тимчасом Канів усе ще залишався в руках ворога. На кінець січня 1944 року на великому фронті від Пекарів до Ржищева тримала оборону 112-а піхотна дивізія вермахту. Протистояла їй радянська 206-а дивізія.

26 січня 1944 року частини 206-ї дивізії із ржищівського напрямку рушили в наступ на село Маслівка. До речі, саме в ці дні розпочалася знаменита Корсунь-Шевченківська операція. Із бобрицького напрямку 30 січня наступати на Канів почали воїни 748-го стрілецького полку. Вранці цього дня підрозділи німецьких військ 112-ї піхотної дивізії залишили позиції на прибережній смузі Дніпра від Пекарів до Бобриці і під прикриттям артилерії відступили на правий берег річки Росава біля сіл Пилява і Степанці.

Відтак, 30 січня 1944 року Канів був визволений. Місто зустрічало наших солдатів пусткою, адже жителі ще у вересні 1943 року були виселені німцями. Керував підрозділами, які визволяли Канів, заступник командира 748-го стрілецького полку майор Валентин Жирнов. У визволенні міста брали участь також і курсанти Курсів молодших лейтенантів 27-ї армії. У цьому підрозділі служив розвідником наш земляк - колишній партизан Володимир Ядловський. 

Наступного дня курсанти визволили села Пекарі, Яблунів, Хмільна, Гамарня, Кононча. 2 лютого з боєм захопили два мости через  річку Рось і визволили Михайлівку. Бої на Канівщині тривали до 12 лютого 1944 року. Останніми були звільнені села Мельники і Голяки.

У боях за визволення Канівщини з 30 січня по 12 лютого 1944 року безповоротні втрати радянських військ і партизанів склали близько 190 осіб. Це порівняно невеликі втрати. Відомо, що в окремі дні вересня - жовтня 1943 року на Студенецькому плацдармі безповоротні втрати тільки за добу складали понад 200 осіб.

Подвиг воїнів у роки Другої світової війни в Каневі увічнено в Меморіальному комплексі "Батьківщина-мати" в парку Слави. У нашому місті наразі проживає єдиний учасник тієї війни - Василь Дмитрович Шевченко.

Страшні часи вже нової війни повернулися в наше життя. У 2023 році в Канівському музеї ветеранів війни і праці відкрита постійно діюча виставка "Канів. Війна. До Перемоги!". Там розміщені предмети музейного значення, які відображають героїзм наших земляків в російсько-українській війні.

Володимир БАЛАН, директор Канівського музею ветеранів війни і праці

НА ФОТО: біля пам’ятного знака на честь визволення Канева стоять канівці, воїни Другої світової - Яременко Іван Опанасович, Ядловський Володимир Павлович, Тітов Леонід Федорович, Воробкало Михайло Антонович, Маркін Володимир Федорович, Садовий Олексій Григорович. Фото зроблене 31 січня 2015 року.

(А)